Чернігів 1946-го. СУДИ, АРЕШТИ, КОНІ і ПЕКЛО …

1946 рік для санітарів-прибиральників Чернігова розпочався з наведенням ладу в самому Асенізаційному обозі. Посилювалася дисципліна аж до перспектив потрапити за грати на такому скромному підприємстві, де можна сісти тільки в калюжу, а не у в’язницю.

Директор Тарасюк вирішив посадити наступного завгоспа. Завидна стабільність, як у 1945-му. Той же сценарій: спочатку сувора догана, а потім на викинштейн. Цього разу меч правосуддя мав покарати, того, хто ніс таку ж відповідальність, як і сам директор. Більше того, адже сам Тарасюк призначав завгоспа Сильвестра Чижевського виконуючим обов’язки на час своєї відсутності.

Виглядало так, наче власні недоліки в керівництві асобозом, Тарасюк перекладав на іншого, щоб самого не посадили. Адже йому ніхто не заважав помічати недоліки в роботі малесенького колективу вчасно і не допускати проколів.

Черговим наказом у середині січня 1946 року він оголошує догану завгоспу – «залишив коней без кормів». Хоча Десна не замерзла. Кормів не вистачало – сіно ж за річкою.

19 січня Тарасюк видає цілу поему у формі наказу і підводить «фундамент» та звільняє з роботи і віддає під суд. Перераховує злочини завгоспа з такою пристрастю, що мимоволі здається — це не службова записка, а драма в п’яти актах.

Не відправив 2 підводи в розпорядження начальства – «міськкомунгоспу», не забрав кінські шкури померлих коней, не віддав у бухгалтерію рахунок на оплату двох возів, не лікував коней і тримав здорових поруч із хворими.Усе — як у кримінальній хроніці.

Так закінчилася кар’єра ще одного завгоспа Асобозу. За рік Тарасюк відправив під суд уже трьох своїх підлеглих — пряма дорога до таборів і білих ведмедів.

СТОРОЖІ ТА МОРОЗИ

У Чернігові на той час було неспокійно – перший післявоєнний рік. Злочинність висока, особливо крадіжки. Тому керівник бере на постійну роботу двох нічних сторожів двору – жінку і чоловіка, щоб працювали через день.

На початку лютого 1946 року у Чернігів прийшла справжня зима. Десна замерзла, і сіно з лугу можна було перевозити.

Тарасюк наказав мобілізувати всіх коней, крім тих, що вивозили асенізаційні бочки, на доставку сіна на підприємство двічі на день.

Коней стали годували щедро – пуд сіна (16 кіло) на добу та півтора літри зерна. Ще й годували двічі на день.

Ідилія тривала до моменту, коли знайшли нову «злочинну схему» — об’їдки сіна. Коні ж не могли підібрати їх копитами. А ось працівники асобозу об’їдками підтоплювали груби в гуртожитку. Саботаж!

Видав наказ: об’їдки сіна збирати і класти під замок на склад. Хто їх торкнеться – у Сибір. А сторожам наказано нікого чужих не пускати на територію, ніби там дійсно «золотарі» видобували золото .

Безпросвітна повоєнної атмосфера. 28 лютого у Чернігові арештували транспортника – людину, яка працювала на підводі чи санях. За що Валентина Духна і звільнили з роботи та йому випала подорож туди, де макар телят не пас – невідомо.

Працівників і так бракувало, та до середини березня всі стоги сіна таки перевезли. Потім прийшло літо — гаряче, як у пеклі.

ПЕКЛО і ГОЛОД

Кінець травня 1946 року вийшов страшенно спекотним. Через жахливе пекло удень асенізатори починали працювати о 19 годині і вивозили нечистоти лише вночі. Спека знищувала усе живе,тому в Україні 1946-1947 роки були голодними.

Почалася економія коштів. Штат скорочували. Сумісників звільняли, навіть ветлікаря. Коні, мабуть, засумували.

Жорсткою була не лише погода. Черговий завгосп обозу вилетів з роботи. Протримався лише півроку. Директор звинуватив його у крадіжці фуражу і 32 кілограмів посівного матеріалу. Про те чи потрапив під суд – не повідомляється. Завгоспом стає Терехов В.Я., який уже за традицією буде виконувачем обов’язків директора.

ПРЕДОВИК І СИМУЛЯНТ

Головного бухгалтера Анну Ілляш забрали на підвищення в міське комунальне господарство. Взяли на це місце Тимофія Кудрявцева. Але через 10 днів той прогуляв роботу і за це його звільнили, а справу передали до суду. Головбухом призначили Костянтина Лахтіонова, і, на диво, затримався надовго.

Хліб тоді видавали за картками. За їх облік відповідала Марія Тарасевич — жінка, якій довіряли найсвятіше.

Життя не ставало легшим. Чергового транспортника звільнили у жовтні за відмову збирати картоплю на підсобному господарстві асобозу. А транспортник Абрам Гуревич не протримався на роботі й 2 місяці – звільнили з рідкісним «юридичним» формулюванням – за симуляцію в роботі .

Останнім наказом складного 1946 року стало звільнення одного теслі, який працював тимчасово, і поновленням на роботі колишнього – Гната Зевченка, який «повернувся з лав робітничо-селянської червоної армії».

Так закінчився напівголодний і напівбожевільний 1946 рік у Чернігові — коні, бочки, накази, догани, арешти. Життя тривало. І коні бачили все — і війну, і суди, і зиму, і інколи трохи людської теплоти.

(Далі буде)

В.С.  #Сміттєвіада #Чернігів

На знімках: переїзд через Красний міст у бік Асобозу; підвода з сіном у Чернігові (фото з колекції Д.Сіліча); книга наказів Асобозу; бухгалтерський звіт 1946 року; сани з сіном і фуражем 1990-ті роки (фото Марини Станкевич).