Чернігів 1960-го: НЕРОН, ПОЛІГОН і КОЛАПС «ЗОЛОТИХ РУЧОК»

(Історичні хроніки. «Сміттєвіада»)

Січень 1960 року увірвався в Чернігів зі справжнім тектонічним зсувом. І відчула цей прогрес чи не першою рідна міська Контора саночистки. 1-го січня туди урочисто працевлаштували одразу двох газоелектрозварювальників.

До цього епохального моменту всі дірки й поломки в місті традиційно заклепував коваль, а тут — такий небачений стрибок у космос!

У 60-х роках ця спеціальність стане на вагу золота, коли Чернігів візьметься зводити індустріальних гігантів — комбінати синтетичного волокна (той самий капроновий) та камвольно-суконний.

А поки що новоспеченим повелителям електродів виписали оклад у 250 рублів. Для порівняння: міські прибиральниці отримували на 50 карбованців більше, а звичайні різноробочі — тютелька в тютельку стільки ж. Схоже, наші майбутні творці промислової величі просто трудилися, як то кажуть, на півставки.

«ЗОЛОТІ РУЧКИ» У ЧЕРНІГОВІ

Цей же рік увійшов в історію прибуттям справжньої диво-машини Д-460. В офіційних паперах вона гордо іменувалася «радянським лаповим снігонавантажувачем».

Цей агрегат не просто загребуще «лапав» кучугури, а й хвацько кидав сніг на транспортер, який відправляв його прямісінько в кузов вантажівки. Керувати небаченим дивом інженерної думки довірили Михайлу Приходьку, якого заради такого діла з пошаною пересадили просто з кінної підводи. Це ікнеться конторі 18 листопада.

Виготовляли це механічне створіння з «руками» на спеціальному шасі, склепаному з вузлів вантажівок ЗІЛ (мости запозичили від ЗІЛ-151 та ЗІЛ-164). Серцем монстра став скромний 40-сильний тракторний двигун. Розмах його загребущих «золотих ручок» складав солідні 2,55 метра.

Пара таких велетнів радянського автопрому досі сумирно чекає на свою кармічну долю на задвірках АТП-2528. Головним їхнім гріхом був непомірний апетит: вони жерли пальне так, що у фінансових звітах та в очах ревізорів миготіли суцільні знаки оклику.

Перевитрата пального за лічені дні роботи ставала колосальною, що врешті-решт і відправило лапатих трударів на брухтове звалище історії.

Втім, якщо серед поціновувачів ретро є охочі відновити раритети для власної колекції — ласкаво просимо на торги! А виручені кошти підприємство радо пустило б на щось сучасне й значно менш ненажерливе.

НЕРОН – БЛАГОУСТРІЙНИК і ШОРОХОВ – МИСЛИВЕЦЬ

У тому ж 1960-му, рівно через 1900 років після розквіту і врешті загибелі Римської імперії, у Чернігівській конторі саночистки намалювався свій власний Нерон. Щоправда, на відміну від кривавого імператора Нерона Клавдія Цезаря, чернігівський титан кликався просто Федором Георгієвичем. 14 квітня його зарахували на відповідальну посаду працівника з благоустрою.

Проте керманич контори Шорохов, будучи людиною з історичною освітою чи просто розвиненою інтуїцією, розсудив тверезо: від персонажа з таким прізвищем можна чекати чого завгодно!

Рим спалити в Чернігові в нього навряд чи вийде (масштаб обласного центру явно не той), але про всяк випадок новому Нерону дали двотижневий випробувальний термін. Бо, як кажуть, береженого Бог береже, а козака — шабля!

Сам начальник контори Шорохов був мисливцем до мозку кісток. Як згадує чернігівець Володимир Агеєв, жив керівник під боком у підприємства — на сучасній Тролейбусній, в одноповерховому бараці. Ділив однокімнатну квартиру з дружиною та сином-підлітком.

Поруч стояв старовинний будинок (який уже згорів 26 січня 2026-го). У ньому свого часу мешкали покоління міських санітарів: спочатку працівники асенізаційного обозу, згодом контори благоустрою, далі саночистки і, врешті, «Комунтрансу».

Володимир Агеєв переповідає, що на місці сучасної школи №7 тоді розкинувся пустир, куди тимчасово зсипали міський непотріб. Там збиралися хмари ворон. Шорохов збирав сусідську дітвору років п’яти-семи, брав мисливську рушницю й вів малечу на санітарне полювання.

КОНТОРА й МІСТО ОЧИМА ХЛОПЧИКА

У дитячій пам’яті очевидця назавжди закарбувалися розчинені навстіж ворота та прості дощані гаражі, де пліч-о-пліч стояли перші сміттєвози та асенізаційні машини. А крізь ті ж ворота бадьоро гуркотіли запряжені коні. Вони везли довгі дерев’яні бочки, озброєні нехитрим інструментом — довжелезними тичками з відрами на кінцях. Ними місцеві «старателі» вручну черпали рідке «золото» з дворових убиралень.

Кам’яні багатоповерхівки тоді були дивиною і височіли хіба що в самому центрі. Решта Чернігова була суцільно одноповерховою та патріархальною. Ані газу, ані водогону в хатах не водилося: грілися дровами та вугіллям, а воду відрами тягали з вуличних колонок. Щоб змити з себе трудовий пил, у місті діяли дві лазні — стара та нова, де за право потрапити до парильні доводилося вистоювати легендарні черги.

А на території, де нині вирує тролейбусний парк, зяяла велетенська вирва від авіабомби діаметром під двадцять метрів — суворе нагадування про війну. На превеликий жаль, ані світлин тодішньої контори, ані цієї гігантської ями до наших днів не збереглося. Хоча за 200 метрів у 2022-му році росіяни на стадіон і вулицю Шевченка скинули кілька авіабомб. Знімки є.

ВОЗА НЕ ПЕРЕКИДАТИ! МІСЬКОМ КПУ – БЕЗ СІНА

Попри перші кроки індустріалізації, Чернігів ніяк не міг розлучитися з рідним конем та возом. Саме кінною тягою продовжували вивозити сміття від приватних садиб, паралельно збираючи пляшки та дрібний брухт. На початку року було 26 коней, а на кінець тільки 16-ть.

Головним болем директора була невиправна звичка місцевих візників спорожняти вози. Замість того, щоб акуратно скидати непотріб лопатою, хлопці воліли звільняти тару «мухою» — тобто хвацько перекидаючи всього воза на бік.

У результаті регулярно трощилися колеса. Утомлений возитися з ремонтами очільник видав суворий наказ: пильнувати, вистежувати й доповідати про кожного любителя кінного дрифту особисто йому — для якнайдошкульнішої прочуханки.

А от міськком компартії України вирішив, що партійна номенклатура на конях більше не їздить, і одним махом пересів на легкові авто. 8 червня партійні бонзи розпорядилися позбутися залишків палива минулої епохи — вивезти на смітник 100 кілограмів сіна.

Шофер Зима від такої марнотратної безгосподарності схопився за голову. Проявивши комерційну жилку, він тихцем загнав партійне сіно за живі гроші, а керівництву повідомив, що спалив мотлох на звалищі.

Махінацію швидко вивели на чисту воду, але водій дивом відбувся лише суворою доганою. А вже за місяць гріхи розчинилися в трудовому ентузіазмі: за самовіддані понаднормові рейси з перевезення торфу для працівників контори Зима отримав аж 300 карбованців премії — цілих пів зарплати!

СПЕКА, ПЛЯЖ та «ПІДЛЯНКА» від «ДЕСНЯНКИ»

У середині червня над містом зависло пекельне марево. Спека стояла немилосердна, а стовпи куряви з-під коліс вантажівок та кінських копит просто забивали дихання. Рятувати ситуацію кинули важку артилерію: із 18 червня Контора саночистки виставила на лінію дві поливальні машини. З шостої ранку до дев’ятої вечора вони щедро заливали розпечений асфальт та камінні і ґрунтові дороги, роблячи коротку передишку для водіїв та техніки лише з 13:00 до 14:00.

Сучасним городянам для розуміння масштабу: у списку окроплених водою щасливчиків значилися лише центральні відтинки проспектів Миру та Перемоги, відрізки вулиць за сучасними назвами, Шевченка, П’ятницької, Княжої, Магістратської, Довженка, Шафонського, Батуринської, Лазаревського, Земської, Калити, Національної Гвардії та центральна площа.

Усі інші чернігівці, рятуючись від пекла, дружно штурмували деснянські пляжі. Акули пера з обласної газети «Деснянська правда» теж поєднали приємний відпочинок біля води з виробничою користю. Журналісти викупалися й вистрілили нищівний фейлетон про антисанітарію в зоні відпочинку.

Публікація влучила без промаху: 22 червня директор Шорохов одним махом звільнив двох чоловіків-прибиральників за «погану роботу», а їхній колезі-жінці для профілактики вліпив сувору догану.

Фінішував той напружений курортний сезон 23 серпня: дерев’яні грибки, лавки та весь нехитрий інвентар спакували й надійно сховали на склад до наступного літа.

ТЕХНІКА за ШТРАФИ і НОВЕ СМІТТЄЗВАЛИЩЕ

У 1960 році директор контори розвинув шалену відрядну активність, ганяючи по всьому Союзу за технічним дефіцитом. У місті Сталіно (нинішньому Донецьку) він вибивав поливальні та асенізаційні спецмашини, у Харкові діставав запчастини до снігоприбиральної техніки. Добрався аж до Орєхово-Зуєво в Підмосков’ї. Під час чергової ревізії бухгалтери навіть прискіпливо вказали невгамовному шефу на відчутну перевитрату грошей на відрядження.

Втім, місто таки розщедрилося: із бюджету конторі підкинули два новенькі сміттєвози, снігонавантажувач, бульдозерний навіс, токарний верстат та цілу «електростанцію». Так гордо іменували гучний бензиновий генератор.

А от справжнє золоте дно крилося в екологічних штрафах! Гроші, стягнуті з підприємств-порушників за скидання брудних вод, осідали на спецрахунку саночистки. На ці «штрафні багатства» контора розжилася трактором ДТ-20 з плугом, автомобільним причепом та новенькою цистерною. Ба більше — на ці ж кошти звели затишну душову для робітників, побудували капітальний гараж і профінансували рекультивацію старих асенізаційних полів.

До речі, про відходи: полігон у Чорториївському яру та біля вулиці Козацької, який почали рекультивувати роком раніше, якраз активно переорювали.

ПОЛІГОН у МАСАНАХ.

А в 1960-му розпочалося освоєння цілини під нове сміттєзвалище на Масанах. Там кипіла робота: вздовж під’їзної дороги саджали захисні лісосмуги, грейдери вирівнювали майданчики для скидання мотлоху, копалися санітарні обвідні канави.

Чернігів ріс і будувався. Кількість відходів почали рости як на дріжджах. Сміття тоді забирали вже у 25 тисяч чернігівців!

Цього ж року запровадили погодинний графік: сміттєвоз мусив з’являтися у призначених точках на вулицях та у дворах рідкісних багатоповерхівок чітко за розкладом, наче швейцарський потяг.

РАННІ ЗАМОРОЗКИ та СНІГОВИЙ АПОКАЛІПСИС

Нова техніка без належного досвіду вилізла боком при першому ж серйозному випробуванні. З першого жовтня керівництво проводило безкінечні палкі збори, де бадьоро звітували про повну готовність до холодів.

Проте 18 листопада зима, як це водиться, підступно напала без оголошення війни: вдарив лютий мороз і місто завалило велетенським снігом. Чернігів умить паралізувало.

Усі п’ять снігоприбиральних машин контори виявилися або геть не готовими, або дружно не виїхали в перші ж години. Гордість автоколони — монстр- очищувач Д-262 на повнопривідному шасі ЗІС-151, здатний пробивати завали на трасах і злітні смуги аеродромів — зустрів заметіль із мертво розрядженим акумулятором та абсолютно непідготовленим водієм.

А в розрекламованих «золотих ручках» Д-460 перед морозом елементарно забули злити воду із системи охолодження! Двигун розморозився за лічені години: чавунний блок луснув, явивши світові солідну тріщину. Горе та й годі.

Наступні чотири доби на базовому дворі було гаряче: мобілізували шоферів, і до 21 листопада понівечену техніку сяк-так реанімували. Поки залізо крутили гайковими ключами, місто дружно відкопувалося звичайними лопатами.

Старшого механіка Прокопенка, який ще місяць тому бив себе в груди, рапортуючи про 100% готовність до зими, потягли на розправу до місцевого комітету профспілки. Начальник вимагав звільнити винуватця за статтею, але механік, попрацювавши з усіма над відновленням, написав заяву за власним бажанням і пішов у невідомість.

Що не кажіть, а гуманізм 60-х брав своє: у 30-х чи 40-х за такий «перформанс» механіка пустили б у розхід або загнали валити ліс, а тут — усього лише вільний птах на ринку праці!

На знімках Чернігів 1960 року: новий залізничний вокзал; пляж «Золотий берег», вулиця Шевченка в районі Національного університету «Чернігівська політехніка» (знімки мережі Інтернет і Facebook-спільнот «Чернигов ретро в цвете», «Чернигов ретро», «Старий Чернігів». Якість деяких знімків покращена штучним інтелектом Gemini). Снігонавантажувач Д-460 «золоті ручки» в роботі і на останньому відпочинку ; архівні документи АТП-2528