1961-й: ГРОШІ, нове СМІТТЄЗВАЛИЩЕ та ГРА В ХОВАНКИ на 5 кутах

Цей рік увійшов в історію як час великого фінансового чаклунства — у народу елегантно «відсікли нуль», назвавши це девальвацією та грошовою реформою. Уже 6 січня 1961 року Контора санітарного очищення Чернігова здригнулася від термінової депеші згори:

«У відповідності до постанови ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР, міськомунгосп вимагає від вас терміново провести такі заходи: у зв’язку зі збереженням обігу без подешевшання монет старого зразка 1, 2, 3 копійки, підприємства, заклади і організації на основі актів інвентаризації кас мають оприбуткувати різницю між номінальною і перерахувати вартість монет номіналом 1, 2, 3 копійки і зарахувати різницю на особливий рахунок. Керівникам підприємств встановити суворий контроль за виконанням вказівки».

Куди поділися вилучені копійчані гори — загадка для академіків. Проте чернігівські базари на кремлівську магію зреагували миттєво й за власними законами. Дрібні ціни знижувати ніхто й не подумав.

«Як продавали пучечок кропу на базарі за три копійки, так і далі продавали. І виходило, що він у моєму гаманці зненацька подорожчав рівно вдесятеро!» — бідкалася місцева бабуся.

А що ж Контора саночищення з її суворим контролем? Старі мідяки там старанно замкнули в сейфі, а руки до інвентаризації дійшли лише… 1 квітня. Символічно.

СМІТТЄВА СТАТИСТИКА. Порівняння

Кінець січня 1961-го видав фірмовий чернігівський зимовий коктейль: з великих морозів на… – синоптики пообіцяли мокрий сніг, хутовину і плавний перехід у багнюку під дощем. Словом, погода — точнісінько як у нашу епоху потепління.

Партійні керманичі раптом усвідомили: якщо терміново не вивезти сіно з-за Десни поки міцний лід, коні не дочекаються комунізму. Суботу 28-го й неділю 29 січня вольовим рішенням оголосили робочими днями. Людям, ясна річ, пообіцяли відгули — потім, якщо партія дозволить.

Тим часом Міністерство комунального господарства УРСР бадьоро переводило водіїв на нові форми оплати праці — треба ж було якось підганяти зарплати під нові гроші.

Чернігову на рік спустили титанічний промфінплан: вивезти 95 тисяч кубометрів нечистот і твердих побутових відходів та прибрати місто на площі 220 тисяч квадратних метрів. Вивозили сміття 29 тисяч кубічних метрів . А населення Чернігова на той рік складало 95-100 тисяч чоловік.

ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ. У 2026 році АТП-2528 прибирає 2 мільйони 207 тисяч квадратних метрів доріг і тротуарів. Тобто у 10 разів більше.

У 2025 році на сміттєзвалище в Масанах прийнято 914,86 м3 відходів , тобто у 31 раз більше, ніж у 1961 році.

При тому , що кількість населення в Чернігові зросла у 3 рази за цей час.

РОЗКЛАДИ: МАШИНИ та КОНІ

Арифметика в тому плані вражала контрастами:

• 11 асенізаційних машин мали викачати 59,5 тисячі м³ нечистот;

• 3 гужові підводи — 1,5 тисячі м³ того самого «золота»;

• 4 сміттєвози й самоскиди — 27 тисяч м³ непотребу;

• 4 кінні вози — ще 2 тисячі м³.

Залізо впевнено перемагало овес, і конторі наче саме час було гордо перейменуватися на автотранспортне підприємство (АТП). Але втрутилася сувора географія.

У місті вистачало вуличок і провулків, куди радянський автопром міг заїхати хіба що вві сні. Там бруд і відходи дисципліновано забирали коні.

Ситуація до болю нагадує реалії воєнного часу після 2022 року: коли старенькі верткі ЗІЛи з ладу вибувають, а сучасні багатотонні велетні на тісні ґрунтові чи напівзруйновані вулички зайти не можуть, аби не розчавити залишки дороги. У кожної доби — свій головний біль.

Тоді ж, у 1961-му, за чистоту всього Чернігова воювали самовіддані двірнички та армада з 7 одиниць техніки — автомобілів і тракторів.

Утім, уже у квітні міська влада наказала здати 10 коней іншим організаціям, а дев’ятьох штатних одиниць пустити під скорочення. Контору залишили шорник (лимар) — унікальний майстер, який шив і латав хомути, сідла та збрую, молотобієць від коваля, двоє конюхів і четверо візників-транспортників. Ера коней відступала.

Офіційний день НАРОДЖЕННЯ СМІТТЄЗВАЛИЩА В МАСАНАХ

6 лютого 1961 року — день народження нашої легенди: офіційно відкрилося те саме чернігівське сміттєзвалище, де воно живе й нині. Першим фахівцем із компостування сміття туди працевлаштували людину з вельми знайомим для чернігівців прізвищем — Годун.

За два дні до цієї віхи начальник контори настрочив епохальний наказ: старий полігон закрити, нове асенізаційне поле — відкрити! Усі машини та підводи з «домовим і вуличним сміттям» відправляти виключно туди, скидати деінде — зась. А от рідкі нечистоти дозволили зливати лише на підшефні колгоспні поля, з якими завбачливо уклали договори.

Контролери мусили пильнувати закон як зіницю ока. Але водії виявилися неслушами: увесь рік їх регулярно виловлювали на гарячому під час несанкціонованого зливу біля Козацької, за капроновим заводом, під Павлівкою та на околицях.

Саме ж сміттєзвалище в Масанах облаштовували зі швидкістю равлика. Бульдозер – один, привезене добро розрівнювати складно, а недосвідчені водії з переляку висипали мотлох просто в обвідні санітарні рови. Навіть у будці контролерів піч стояла недомурованою.

У червні начальник Шорохов вирішив покласти край цій анархії. План реорганізації був стратегічним: спорудити для трудящих літній душ із бочкою, що гріється на сонці, запровадити зонування сміття і, нарешті, увінчати цивілізацію головним об’єктом — облаштувати курилку!

МАХІНАТОРИ ТА «ЗОЛОТА» ЛИХОМАНКА

Перенесення сміттєзвалища подалі за Масани чернігівські водії зустріли з тихим захватом — адже плече пробігу солідно зросло! У гаражі спалахнула локальна «золота лихоманка». Майстри керма віртуозно проникали в нутрощі спідометрів і коробок передач, накидаючи ремінь вентилятора й накручуючи собі ліві кілометри.

Свято паливного шахрайства накрилося мідним тазом у березні. Ревізія схопилася за голову: шестеро водіїв приписали собі від 300 до 384 кілометрів, ще троє сором’язливо накрутили по 116–220. Штрафникам приписані км анулювали, надбавки за економію бензину зрізали під корінь, та ще й навішали доган і суворих попереджень за зірвані пломби.

Але спраглу заробітку душу не спинити: на горизонті замаячила друга серія «золотої лихоманки». На безкрайніх масанівських кучугурах шофери та вантажники налагодили передовий роздільний збір відходів задовго до європейських екологів.

Вигрібали ганчір’я, папір, кольоровий і чорний брухт — і службовим транспортом у робочий час ганяли здавати цей «утиль» на приймальні пункти. Керівництву довелося гасити цей комерційний запал новими грізними наказами.

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ, А ТРЕСТ ПОПЛИВ

Напровесні міськвиконком спустив команду: створити архівну комісію. Саме цій бюрократичній тяганині ми завдячуємо тим, що накази по конторі вціліли з буремної осені 1943 року. І завдяки їм ми сьогодні маємо змогу бачити, як боязкий повоєнний Асенізаційний обоз поступово доростав до масштабів сучасного комунального підприємства АТП-2528.

Архіви зберегли й справжні міські драми. У березні 1961 року в селищі будівельного тресту №4 сталася комунальна катастрофа — фекалії пішли на поверхню, загрожуючи місту епідемією.

Потрібно було негайно ліквідувати ціле озеро — 1000 кубічних метрів нечистот! Міськком партії не церемонився: оголосив аврал і в законний вихідний кинув усю наявну асенізаційну техніку на штурм чернігівського гейзера.

ТАРИФИ і ГАРКАВА ДРУКАРСЬКА МАШИНКА

Після реформи з Києва й Москви надійшли нові тарифні сітки, з якими область слухняно погодилася:

• водії та трактористи стали отримувати по 70–80 рублів;

• автослюсарі — 60–70;

• заправники й диспетчери — скромні 55–60 рублів.

Документи в конторі тоді писалися переважно від руки, чорнилом і пером. Друкарська машинка була предметом особливої гордості, проте страждала на виробничу травму: в неї відламався нижній хвостик у літери «р».

Оскільки майстрів із ремонту в Чернігові вдень зі свічкою було не знайти, агрегат почав нещадно гаркавити, карбуючи замість «р» букву «о». Читати суворі накази про «озпооядження по контооі» без щирої усмішки було просто неможливо.

ПЛЯЖНИЙ СЕЗОН, ЗДИРНИЦТВО ТА «РИБНИЙ ДЕНЬ»

У травні до контори повернувся її колишній очільник Віктор Юшкевич. Щоправда, на скромну сезонну посаду — бригадиром міських пляжів.

Але курортного релаксу не вийшло: пісенька «Мы не сеем, мы не пашем, мы валяем дурака» виявилася фатальною. Серпнева перевірка санстанції зняла рожеві окуляри: як на пляжі за Десною, так і на Золотому березі панувала антисанітарія.

Юшкевичу миттєво впаяли «невимогливість до персоналу», а Шорохов влаштував усьому пляжному гарнізону сеанс колективної прочуханки на килимі у своєму кабінеті.

1 вересня сезон прикрили, звільнивши вісьмох працівників разом із бригадиром. Утім, уже за тиждень Юшкевича пожаліли — призначили контролером на нове масанівське сміттєзвалище з царським окладом у 41 карбованець.

Тим часом у конторі розквітало явище, яке нині солідно звуть «неправомірною вигодою», а тоді клеймили звичайним здирництвом. Відзначився асенізатор Канатніков. Прибувши до контори з розкішною радянською назвою «Укроптм’ясорибторг» (база, звідки на прилавки текли дефіцитні харчі), екіпаж чесно викачав три цистерни. А перед четвертою асенізатор раптом оголосив страйк і прямо зажадав… риби!

Торгові начальники обурилися й риби не дали. Ображений асенізатор розвернув машину і разом із водієм покинув базу, залишивши замовників наодинці із запахом.

Канатніков відбувся суворою доганою. Загалом подібний «бартер» траплявся, але до вигнання з роботи, через дефіцит кадрів, не доходило.

АВАНСОВИЙ БОЙОВИК І ПРЯНИК ПОШАНИ

Один із літніх наказів начальника Шорохова заслуговує на окрему екранізацію через свій шекспірівський лаконізм:

«25 липня в конторі давали аванс. Після роботи шофер Сидоров, робітники Кирієнко і Лісовець пішли в магазин на вулиці Свердлова (нині Полуботка), взяли горілки і напилися».

Лісовець виявився людиною мудрою: прийняв свою дозу і зник з радарів у напрямку ліжка. А от Сидоров із Кирієнком пішли шукати пригод і «водити козу». Біля гасового ларька під гарячу руку їм потрапив «глухонімий громадянин». Спалахнула бійка, яка швидко покотилася на людну вулицю, наповнену мамами з дітьми. Крики, лемент, добірне матюччя на все середмістя.

На біду дуелянтів, повз проходив директор Шорохов. Він оцінив амплітуду кулачних боїв, він викликав міліцію. Сидоров показав небачену спритність і втік городами, проте на ранок з’явився на зміну в рідну автоколону в стані «дупель-пусто».

До керма його не пустили. Викликали карету швидкої для забору крові, але герой від експертизи гордо відмовився і пішов додому ще на два дні — закріпити успіх прогулом. Проте хрущовська відлига диктувала свої правила: вигнати за статтею Шорохов його не міг — вимагалося благословення місцевкому.

Профспілкові дипломати знайшли соломонове рішення: аби не калічити чоловікові трудову книжку, вмовили Сидорова написати заяву «за власним бажанням».

На контрасті з цим дебошем у конторі урочисто презентували нову Дошку пошани. За ударний другий квартал туди помістили портрети чотирьох водіїв, чотирьох робітників, трьох прибиральниць і однієї бухгалтерки. Працював класичний тандем батога і пряника: передовикам насипали премій від 2 до 8 рублів (загалом так відзначили 62 працівники).

А найіронічніше те, що свідомому робітнику Лісовцю, який вчасно покинув пиятику після авансу й пішов спати, грошей не дали — обмежилися усною подякою. Шляхи радянського заохочення були несповідимими.

ПОГОНЯ, ХОВАНКИ та СИНЬКО з ДАІ

Вживання «для апетиту» посеред робочого дня для тодішніх шоферів було справою майже побутовою. У конторі навіть склалося міцне тріо: водій Зима та двоє вантажників — Спешилов і Терещенко. Якось під чаркою вони мало не наїхали на естакаді під мийкою на свого ж колегу Кузьменка, та ще й намагалися нам’яти йому боки за те, що той посмів потрапити під колеса.

Кульмінація їхніх пригод настала 19 серпня. До обіду ударно перевізши сміття, хлопці поїхали машиною на П’ять кутів — «підхалтурити» на доставці матеріалів для місцевого магазину. Лівий заробіток успішно поклали до кишені й одразу рушили обмивати його до сусідньої забігайлівки. Спецавтомобіль безтурботно кинули просто посеред двору.

Пильні городяни сигнал вловили миттєво: полетіли дзвінки директору Шорохову та в ДАІ. Коли начальник разом з автоінспектором на прізвище Синько виринули біля закладу, трійця через шибку помітила небезпеку і блискавично розчинилася в просторі.

Майже годину керівництво прочісувало двори на П’яти кутах. Нарешті з кущів вигулькнули вантажники. Діловито підійшовши до інспектора ДАІ, вони запропонували хабар: мовляв, викресли прізвище шофера з протоколу — і тільки тоді Зима змилостивиться вийти зі своєї схованки.

Сам же водій тим часом затаївся у крамниці – ховався за дерев’яними тарними ящиками! Звідти він примудрився навіть підіслати якусь жалісливу жінку, яка теж совала гроші міліціонеру.

Але інспектор Синько виявився людиною кришталевих принципів і на підкуп не повівся. У гаражі контори разом зі старшим механіком на порушників накатали вбивчий акт. Фінал детективу: водія Зиму позбавили прав на 1 рік і перевели у вантажники, а всій трійці виписали по «строгачу» з останнім китайським попередженням.

СВЯТА, НОВІ МАШИНИ та НОСІВСЬКА ХВОЯ

До червоних дат календаря ставилися з трепетом. До 7 листопада Чернігів прибирали як лялечку. Сам день річниці революції був непорушним вихідним, зате 8 і 9 листопада комунальники відпрацьовували вечорами — з 17:45 до 21:00.

Міськкомунгосп до політичного свята, щоб підвищити його значення, підкинув премій: від 5 до 20% окладу (від 3 до 12 рублів на руки). Оминули хіба що свіжих штрафників, ощаслививши 106 працівників. У грудні за підсумками кварталу нагородили ще 24 обранців — щоправда, вже суто керівників і партійних активістів.

Під завісу року прибуло й технічне поповнення з заводів Луганська та Дніпродзержинська. А автомеханіка контори облвиконком узагалі спорядив у таємниче відрядження до Харкова — отримувати авто з телескопічною вишкою. Техніка, вочевидь, призначалася зовсім не для вивезення чернігівського сміття, а для іншого використання.

Апофеозом року став видобуток головної новорічної ялинки Чернігова. Їхати по хвойну красуню довелося до Казанського лісництва, що в Носівському районі. 18 грудня на лісову спецоперацію вирушив особисто директор Шорохов разом із найдосвідченішим шофером Фролом Ковальовим.

Наступного дня на підмогу десантувалися ще вісім дужих богатирів із контори. Спільними зусиллями, подолавши замети й кілометри, 21 грудня 1961 року зелену ялинку тріумфально доставили на радість усьому місту. Рік відшумів…

“#Сміттєвіада“. Далі буде.

На знімках: #Чернігів 1961 року: Головпоштамт ; чернігівська “сотка” (знімки мережі Інтернет і Facebook-спільнот «Чернигов ретро в цвете», «Чернигов ретро», «Старий Чернігів». Якість покращена штучним інтелектом Gemini). Машина ГАЗ-93 сміттєвоз на постаменті; архівні документи #АТП2528